Дитяча школа мистецтв
методична література
ноти: п"єси, ансамблі; школи для
ф-но, акордеона, баяна, гітари, скрипки, труби, кларнета, саксофона;
ремонт та настройка фортепіано;
навчальні посібники
вікіпедія інструментів
біографії композиторів
програми для музичних дитячих шкіл
Труба́ (італ. tromba) — музичний інструмент сімейства мідних духових.
Інструмент відомий зі стародавніх часів. Тривалий час труба була натуральним інструментом, тобто на трубі можна було виконати лише звуки, що відносяться до натурального звукоряду, вибудованому від основної ноти. Тому в епоху класицизму були поширені труби самих різних строїв, які застосовувалися в залежності від тональності, в якій був написаний той чи інший твір.
Лише на початку XIX століття були сконструйовані труби з вентильним механізмом, що забезпечив можливість виконувати на трубі всі ноти хроматичної гами. За допомогою вентильного механізму, музикант може направляти повітря через ту чи іншу крону інструменту. Тим самим об'єм вібруючого повітря збільшується, а висота звуку — знижується. В сучасній конструкції труби використовують три вентилі, для пониження звуку на півтону, тон та на півтора тону.
В сучасній практиці використовують переважно труби у строї B, рідше — у C. Діапазон труби в симфонічній музиці — від e до , в джазовому музикуванні — до і вище. В оркестровій партитурі партія труб пишеться між партіями валторн та партіями тромбонів, рідше — між партією фаготів та партією валторни.
Різновиди труби — пікколо, альтова труба, басова труба.
Діззі Гілеспі грає на трубі
Труба знайшла широке використання в джазовій музиці. Специфічним засобом зміни характеру звуку на трубі є сурдина. В джазовій музиці широко використовують спеціальну сурдину — «квакушку». Серед провідних виконавців — Луї Армстронг, Діззі Гілеспі, Нік ЛаРокка
' Корнет (італ. Cornetto), Цинк (нім. Zink) — західноєвропейський середньовічний духовий інструмент; використовувався у музиці середньовіччя, Відродження та бароко. Вважався духовим інструментом, що найкраще імітує людський голос.
Корнет
Корнет (корнет-а-пистон) (іт. cornetta, фр. cornet a pistons — ріжок з клапанами) — вдосконалений поштовий ріжок. Виник у Франції у 1830 році.
Мідний духовий інструмент, який нагадує трубу, але має більш широку та коротку трубку, а замість вентилів пістони. Пістон (фр. piston -поршень, кнопка з пружиною) — особливий пристрій — стоячий вентиль.
Об'єм дійсного звучання корнета від е до с³ (мі малої октави — до третьої октави). Зазвичай використовується у строї сі-бемоль (in B). Ноти пишуться без ключових знаків на тон (для корнета в строї Ля (in A) — на півтора тони) вище дійсного звучання.
Корнет має великі віртуозні можливості та більш м'який, порівняно з трубою, тембр. Корнет — це звичайний учасник духового оркестру, де виконує мелодійний голос. У симфонічному оркестрі використовуються порівняно рідко, як правило 1-2 корнети, партії яких пишуться частіше за все під партіями труб. Серед відомих прикладів використання корнетів у симфонічних творах — Г. Берліоз — симфонія «Гарольд в Італії»; Ж. Бізе — музика до драми «Арлезіанка», П. І. Чайковський — Італійське капричіо, «Франческа да Ріміні», «Неаполітанський танець» із балету Чайковського «Лебедине озеро».
Саксофон був вперше продемонстрований Адольфом Саксом у 1841 році на виставці в Брюселі. Початково автор називав свій винахід «мундштучним офіклеїдом» — Сакс намагався усунути інтонаційні розбіжності між дерев'яними і мідними інструментами духових оркестрів, заповнити тембровий простір між ними, і для цієї мети зайнявся переробкою офіклеїдів — мідних духових з клапанною системою. Нововведення Сакса полягало головним чином у заміні чашоподібного мундштука одинарною тростиною (як у кларнета), а також вдосконаленні системи клапанів за принципом німецького флейтиста Теобальда Бема.
12 червня 1842 Гектор Берліоз опублікував у Паризькому часописі «Journal des Debats» статтю, в якій назвав винахід Сакса «саксофоном», згодом ця назва закріпилася за інструментом. Берліоз став також автором першого твору, спеціально написаного для інструментального складу із включенням саксофону — хоралу для голосу і шести духових. Окрім саксофона в хоралі використовуються інші інструменти, вдосконалені Саксом, зокрема бас-кларнет. 3 лютого 1844 композитор сам продиригував цим твором, а вже в грудні саксофон вперше з'явився в оперному оркестрі на прем'єрі опери Жоржа Кастнера «Останній цар Іудеї». У тому ж році саксофон був представлений на промисловій виставці в Парижі[1].
21 березня 1846 а Сакс отримав патент на «систему духових інструментів, званих саксофонами», що включала вісім різновидів. За рік до того саксофони разом з іншими сконструйованими інструментами,саксгорнами і саксотрубами, були введені до французьких військових оркестрів для заміни гобоїв, фаготів і валторн.
Саксофон виготовляють, як правило, зі спеціальних сплавів: томпаку (сплаву міді і цинку), пакфонгу (той самий склад, з додаванням нікелю) або латуні. Конічну трубку саксофону для компактності вигнають у формі цибуха. Високі різновиди саксофону (сопрано і сопраніно) мають невелику довжину і тому зазвичай не згинаються. Сучасні фірми-виробники музичних інструментів інколи випускають прямі басові саксофони і, навпаки, вигнуті сопранові, але це практикується рідко, як експеримент.
Саксофон складається з трьох частин: розтруба, власне корпусу, і «ески» (тонкої трубки, що продовжує собою корпус). На еску насаджується мундштук, будова якого дуже схоже на будову мундштука кларнета: він також має дзьобоподібну форму, виготовляється з чорного ебоніту чи пластику, а іноді з металу. Різноманіття жанрів і напрямів, в яких використовується саксофон, визначило велику кількість варіантів будови самого мундштука в залежності від необхідного звучання.
Мундштуки відрізняються один від одного за такими параметрами, як «паща» (відстань від кінчика тростини до верхнього кінчика мундштука) і довжина виїмки (довжина вільної частини притиснутої до мундштука тростини). Для класичного виконання використовуються мундштуки з меншими пащами, для інших жанрів — з ширшими.
Тростини альтового (ліворуч) і тенорового саксофонів
Звукоутворюючим елементом саксофону є тростина (язичок), яка теж схожа за будовою з тростиною кларнета. Зазвичай для її виготовлення застосовується бамбук або очерет, однак деякі моделі робляться із синтетичних матеріалів. Залежно від різновиду саксофона, та його призначення, тростини мають різні розміри.
Палиця прикріплюється до мундштука за допомогою особливого пристосування — лігатури (машинки) — невеликого хомутика з двома гвинтами. Лігатура для класичного саксофону робиться з металу, джазові музиканти використовують також і шкіряні лігатури , що надають тростині вільніші коливання.
Для збереження тростини від випадкового пошкодження використовується спеціальний металевий або пластмасовий ковпачок, який надягають на мундштук, коли інструмент довго не використовується.
Саксофон забезпечений складною системою клапанів, що закривають і відкривають отвори на його корпусі. Їх кількість варіюється від 19 до 22 в залежності від різновиду інструменту.
